ніхто, маленька правда

[Eri_Reviliya]

- Почнемо марафон?
- А треба?
- Якщо хочеш...
- А якщо ні?
- В мене ще є...
- А якщо по-іншому?
- Як?..
Знову ковтають по чотири пігулки траму. Знову сподіваються, що це зможе допомогти. Але як? Як допомогти? Чим тобі може зарадити відчуття загубленості в цьому неминуче змінюючимося світі? Він пливе перед твоїми очима...
Спочатку – цікаво: калатає серце – вже діє чи ні??Щось не схоже... Щось страшне та цікаве... Щось незрозуміле і моторошне... щось, чого не прагнеш, але їси.
Різні бувають історії. Буває, що у вену вливається різкий біль, очі стають непотрібними, а розум заважає насолоджуватись...
Хтось подумав, що це прикольно...
Ні, це не так!
Найгірше стається тоді, коли ти за мить до смерті, а тебе дістають на поверхню. Біль, різкий сильний біль вражає кожну клітину тіла...
- Що це?
- Це перетворення.
- Перетворення на що?
- Ні на що/ На ніщо.
Чи прикольно? Мабуть, ні...
- Ти так серйозно все сприймаєш...
- Ні, як можна сприймати наркоту серйозно, це ж просто прикол долі...
- Чиєї долі?
- Нічиєї. І цей ніхто живе в кожному з нас. Просто в декому його забагато...
Пауза довжиною в 3 нейрони...
- Ще по одній?

[Julia]

Красиво.
Но страшно.