Помощь - Поиск - Пользователи - Календарь
Полная версия этой страницы: Любителям нової літератури
forum.chuguev.net > Архив > Эксклюзив
Eri_Reviliya
Цей твір я розпочала близко року тому. Це початок. Буде файно прочитати ваші відгуки.

Прозора розмита пляма на чорному тлі... Бруд усіх світів залишають саме
тут... Тут дуже темно і холодно, мабуть, краще терпіти усі кола пекла, аніж знаходитися тут.. Знаходитися до певного часу... Часу, якого ніхто не бачив і не побачить... Вічність – маленька часточка піску у морі, порівняно з цим часом...
Нічого...
Нікого, тільки ми...
Хто ми?
Тоді, у житті подалі від цього місця ми –митці або просто ті, хто жив на теренах двох взаємнозаборонених світів...
Тепер ми –ніхто..
Чи нічого... Не суттєво.
Я далі тиняюсь по порожнечі. Вона – єдине, що є. Хоча я знаю, що тут я не одна, я наврядчи зможу побачити ще когось з нічого.
Джек був першим з нас. Він був хитрим, але ця хитрість зіпсувала йому всю його смерть. Одного разу я бачила його десь далеко. Може, це було просто видінням- не можу сказати точно. Тут немає нічого точного. Тут німає нічого світлого, холодного чи гарячого, божого або диявольського...Тут взагалі нічого немає.
Чи була я в розпачі, коли потрапила сюди? Ні.
Чи була я щаслива? Ні.
Ані сліз, ані посмішок, ані вдоволення. Навіть шоку не було.
Коли я була на поверхні, я думала, що вже була тут. Ні, я бувала лише в іллюзорному коридорі, що веде сюди.
Апатія – дитяче слівце для описання цього місця!..
Я не можу заплющити очі, щоб уявити щось інше, бо у мене їх немає. Я не можу вийти звідси, бо виходу теж немає. Я не можу побачити кольорові сни, бо не можу заснути.
Це жахливо.. Я ДУЖЕ слабка, щоб протистояти цьому місцю( я не хочу називати його світом, бо це щось у мільйони разів гірше за світ!).
Що мені робити?
Вчинити так, як та дівчинка, що розчарувалася в коханні, житті, своїй красі. Вона, на скільки я пам`ятаю, порізала вени. Ні? А, ну да, вона стрибнула з даху і її життя розбилося об сірий асфальт.
Чи хочу я цього? Напевне, хотіла би...
Та не можу..
Я не можу вмерти.

Бо я ВЖЕ мертва.
Не вважайте ці слова загрозою. Вони – тільки розпач. Вони – тільки образа на того, кого не існує.
Як же я зараз хочу!!!!!!
Хочу нічого не хотіти. Я втомилась думати. Я думаю про те, що сталося б зі мною, якщо не Він. Я далі жила би. Я була би щасливою мамою Я мала б чудового чоловіка, кар`єру... Які мрії..
Зараз, саме зараз роблю ще крок. Куди? У порожнечу. Бо тут все почалося з порожнечі, є порожнеча і нею все закінчиться( якщо взагалі закінчиться).
За цей час, поки я тут, я все деделі частіше помічаю, що думки – найгірше і найкраще, що вміє синтезувати людина. Думки розривають мій розум, думки допомагають мені не розучитися говорити чи аналізувати минуле життя.
Я розмовляю з порожнечею!!! Я ненавиджу її! Але тут більше нікого немає!..
Отже, ПОРОЖНЕЧО, слухай ще раз про моє Земне життя. Точніше не моє, а моє і моєї оболонки.
Вона народилася у доволі нормальній родині. Її звали Анна. Проте, як часто буває, у 15 років вона відкрила не ті двері і не тому гостю...
SLAYER
Очень хорошо, первый автор чьи произведения в этом разделе прочитал, с удовольствием, жду продолжения
Julia
Мне тоже понравилось.
И очень понравилось - что на украинском.
Жду продолжения.
Для просмотра полной версии этой страницы, пожалуйста, пройдите по ссылке.
Форум IP.Board © 2001-2019 IPS, Inc.