forum.chuguev.net _ Эксклюзив _ Ти мене ні про що не спитала

: Eri_Reviliya 29.03.2008, 01:08

Ти мене ні про що не спитала...

(присвячується усім самотнім)

Люба моя, ти не спитала в мене, як я відношуся до того, що ти гулятимеш одна парками, дихати осіннім вологим повітрям, кутаючись у шалик, довгими днями і п’яними вечорами шукатимеш порятунку від самотності у різних компаніях, заливаючи в себе дешевий шмурдяк, і не меньш огидну сперму, повертатимешся додому під ранок у сірих зимних сутінках, лякаючи своїм блювотним риком щойно прокинувшихся ворон у сумних дворах спальних районів. Ти не спитала, що відчуватиму я, якщо ти раптом складеш лахи і ні кажучі нікому ані слова вирушиш у свою першу самотню подорож, тільки ти, наплічник, потяг та дві пляшки абсенту, а ще шалена тяга до свободи, бажання забути про все, що було до цього. Хіба ж ти спитала в мене, де буду я, як буде мені, ким наповнюватиму собі порожнечу у душі після твого „бувай!”? І навряд чи це тебе так турбувало тоді. Яке тобі діло до того, що мені болить.
Я сиджу у тому самому парку як рік тому, тільки тоді поруч була така щаслива, така радісна ти. Як ми із тобою бігали по тому листю, ногами перемішували його із вологою асфальту. Тепер я бачу теж саме листя під ногами, але чомусь його колір вже так не схожий на золото, тепер він ніби вогонь на фоні монохромного миру навколо, здається, листя лише намальоване полум’я і воно не гріє, мені не так само, як торік...
Ти знати не хотіла, що я прийду сюди сам і буду тихо гуляти, відчуваючи свою вразливість перед погодою, що стоїть наприкінці жовтня; тебе ніщо вже не цікавило і, навіть те, що ми саме у цей день рік тому домовлялися зустрітися у цьому чудовому парку, стільки трапилося за рік, я перестав здаватися тобі добрим і веселим, тепер в мене постійно холодні руки, якось раптом я став мовчазним і похмурим. Певно, дався взнаки рік із твоїми нескінченними „що з тобою, ти що, обдовбаний?”, „я не хочу зараз про це розмовляти”, „тобі плювати на мене”, „на що ти здатен?”, „не матюкайся при мамі, придурок!”, курво, навіщо ти щось обіцяєш, якщо…” і т. і. Що я міг зробити, якщо ти перестала сприймати мене справжнім? Що ти мала робити, коли я відчув, що ти мене вже не доповнюєш? Ти хоч раз спитала, чи хочу я щось у собі змінити перед тим, як тупо залізти в мене і перевернути усе на свій власний розсуд? І чому ти тільки зараз помітила, що я кажу занадто багато правди щодо тебе, що я всеж таки дивуюся тому, що велика частина народженої мною правди дуже часто входячи у твій мозок конвертувалася у відверту, безсоромну брехню? Я став не так спати, не так їсти, не так входити в тебе, не так працювати, забагато пити пива, …, кинув палити за твоїм бажанням, але все одно у твоїх очах я ставав дурнем ще більше. Може я увесь рік вмирав тихцем і ось нарешті вмер, коли ти, шукаючи свої кляті вітаміни у шафках, енергійно пригадувала усі відомі тобі матюки, адресуючи їх то мені, то моїм друзям, то моїй роботі, то „моїм” хвойдам, що їх я ніби то тягаю додому і виграю, поки тебе немає вдома. Я вмер саме у ту мить, коли наводячи п’яний безлад в квартирі у пошуках своїх речей, ти мовчки нервово курила, потім починала волати, потім знов курила, збивала попіл на мою клавіатуру; я вмер, коли ти своїми манікюрними ножицями випустила назовні нутрощі сумному ведмедику у осінньому шалику – іграшці, яку я подарував тобі, іграшці, яку ти любила більше за усі інші. У чому його провина, га? Я розповідав тобі історію цього печального ведмедика, як він став твоїм, що цьому передувало? Мабудь ні, це вже немає жодного значення. Я вмер, коли ти пішла, залишивши по собі на канапі купу кольорових глянсевих папірців, які ще десь годину тому були нашими найкращіми фотокартками. Знаєш, крихітко, треба було порізати і мій паспорт вкупі з усім, зіпсутим тобою, з того, що комусь, колись розповідало про нас, про наші померлі почуття. Якщо вони взагалі були, ті почуття. Тепер я не можу із повною впевненістю казати про те, що я завжди пов’язував із тобою. Я вмер, коли ти у своїй дурній метушні зачіпилася за мій комп, добряче довбанувши його ногою, а разом із ним і мене… згодом… у саме живе, комп гучно впав, а я сидів на підлозі і тупо дивився перед собою. Комп більше не працює, каже, що також любив тебе, а ти його… А тобі було всеодно, що я вмер разом із 125 мегабайтами, що були мені найдорожчими за усі інші 40 тисяч, як лежали непотребом на харді. Ті 125 мегабайт ти наче забрала із собою, але ж навіщо вони тобі, ти ж не любила мою поезію, ти взагалі не любиш поезію, хоча й казала мені з чемності, що вони неперевершені, ті мої вірші та оповідання. Звідки тобі, гламурній тьолці було знати, що справжній митець завжди має зв’язок із своїми витворами, а саме тому відчуває ставлення до них так само, як до себе. Такого ти знати не могла, бо єдине, що ти читала – свої кляті глянсеві журнали, відпочиваючи невідомо від яких навантажень, бо ніфіга не робила цілими днями.
Я точно вмер, коли ти наостанок висипала прямо мені в обличчя пакет трави (далі через кому), боляче довбаним підбором наступила на ногу, вдарила по щоці зі словаим „Нігадяй!”, схопила своє і, матюкаючись, зникла у вирії життя, але вже не мого, вже не нашого життя.
Я чудово розумію, що в мене запалення легенів. Навіщо я так із собою? Пішла, та й пішла на х%%! Йди собі, але ж ти ні про що не спитала, хіба на таке ставлення я заслуговую, хіба ж сотні днів і ночей я мріяв про це?? Я повернуся додому, поставлю чайник, я склеїв декілька фотографій, буду розглядати їх знову і знову, але вие зовсім іншими очима, по-новому, буду помічати на них те, чого ніколи не помічав або не хотів помічати, я помічу, що твоє зображення повільно розчиняється, залишаюся тільки я і фоновий шар. Я більше не пишу, а хіба ти була моєю музою? Та навряд. Я знов почав багато палити, знов у моєму помешканні холостяцький безлад, знов у холодильнику чотири сосиски, старий кетчуп і кілька декалітрів світлого пива. Знаєш, а нічого по суті не змінилося, хіба що у цьому парку цієї осені листя має інший, незвичний колір і по-іншому сприймається мій особистий простір, тепер він значно ширший, тепер він наповнений спогадами і… безмежним відчуттям самотності.
Люба, пробач, - мене лякає власний голос, - мені так… так тебе шкода!

: sashok 29.03.2008, 08:56

гарно написано, можливо кожний з нас пережив щось подібне thumbsup.gif

: Omen 666 29.03.2008, 12:35

crybaby.gif Впечетляющий текс, есть над чем задуматься, пока читал думал заплачу, а дочитав подумал с чего бы? может из-за того что в этом человеке я увидел чебя? а может и нет, может это и моё будующие а может всё же жизнь не отнесётся ко мне так жестоко. Может это всего лишь красивые слова а может история жизни написанная со слезами на глазах, а может и с улыбкой отпонимания что такой человек ушёл из его жизни и он не сделает такой ошибки больше не когда. Ему легко посочувствовать но тяжело понять, будь то реальная история или выдуманная она написанна так что начав читать не можешь оторваться пока не увидишь финальных строк.

: Smile 29.03.2008, 15:05

Файно написано, особливо "Нігадяй!" звучить. Легко уявити.

: powerslave 29.03.2008, 15:39

Люблю украинский язык. Но литература бывает двух видов, которая мне нравится, и которая не нравиться. Эта из второго раздела.
Я приметил только два неплохих сравнения, потому как все читать просто нет желания. Это абсолютно далеко от меня, далеко по стилю и по словам которыми описаны чувства. Это не задевает меня совершенно.

: Julia 04.04.2008, 10:28

Мне тоже не понравилось.
Язык, может быть, и ничего.
Но нет достоверности.
Чувствуется выдуманность ситуации.
Героиня, если её можно так назвать, не могла бы существовать в реальности - слишком много противоречащих друг другу черт её характера, и ух тем более не могла бы быть с таких человеком, как автор-лирический герой.

Не трогает.

НЕ ВЕРЮ.

: Eri_Reviliya 05.04.2008, 15:10

(Julia @ 04.04.2008, 11:28) *
Мне тоже не понравилось.
Язык, может быть, и ничего.
Но нет достоверности.
Чувствуется выдуманность ситуации.
Героиня, если её можно так назвать, не могла бы существовать в реальности - слишком много противоречащих друг другу черт её характера, и ух тем более не могла бы быть с таких человеком, как автор-лирический герой.

Не трогает.

НЕ ВЕРЮ.

А я знаю одну такую девушку! smile.gif

: UkrZilla 05.04.2008, 20:17

Конечно верю, таких б... полно.

Резюмирую:
История о "гламурній тьолці" и поэте который настрочил 125 Мб, об их безответной любви, о их "померлих почуттях", о непонятном "компе" с 40 Гб "хардом" который "добряче довбанули ногою", о делитантской хирургической операции на "сумному ведмедику", о том как она "заливаючи в себе дешевий шмурдяк, і не меньш огидну сперму" "лякає своїм блювотним риком щойно прокинувшихся ворон", как она ему "боляче довбаним підбором наступила на ногу", про то как они нервно курят, о "Дункане Маклауде" который "увесь рік вмирав тихцем", потом еще несколько раз "саме у ту мить" умирал, хотя позже он утверждает что в последний раз "я точно вмер", но каждый раз у него в холодильнике оставалось "чотири сосиски, старий кетчуп і кілька декалітрів світлого пива", о том как он хотел войти в одну и ту же реку, тьфу, парк дважды, о том как он стал дальтоником "вразливим перед погодою" с "постійно холодними руками" и "колір вже так не схожий на золото, тепер він ніби вогонь на фоні монохромного миру навколо".

: fotina 05.04.2008, 20:27

без обид, но написано "грязно"...больше комментариев не имеется...

: Eri_Reviliya 06.04.2008, 00:00

(UkrZilla @ 05.04.2008, 21:17) *
Конечно верю, таких б... полно.

А вот и нет! Эта девушка судя по описанию не такая уж и гламурная с...! И уж совсем её не за что оскорбить. Просто она отличается ото всех, но не хуже!

: Julia 06.04.2008, 00:18

(Eri_Reviliya @ 06.04.2008, 01:00) *
(UkrZilla @ 05.04.2008, 21:17) *

Конечно верю, таких б... полно.

А вот и нет! Эта девушка судя по описанию не такая уж и гламурная с...! И уж совсем её не за что оскорбить. Просто она отличается ото всех, но не хуже!


Это будет оффтоп.
Когда мы даем оценку реальным людям, то оценка наша, хоть и субъективна, существует независимо от желания остальных. То есть - один считает, что она "хуже остальных", другой считает, что "не хуже", и оба правы для себя.

С литературными героями почти так же, но сложнее. Авторских мыслей мы не знаем, а даже если знаем, то автор не всегда может реализовать героя "жизнеспособным", то есть донести свою идею характера и(или) оценку до читателя. В идеале автор вообще не должен оценивать, или почти не должен, потому что ему, автору, НУЖНО УЧИТЫВАТЬ РАЗНИЦУ МНЕНИЙ ЧИТАТЕЛЕЙ. Поэтому чаще всего писатель, хороший писатель, редко дает оценку персонажам - пусть это сделает воспринимающий! (Как пример всегда привожу "Анну Каренину", где Толстой не осуждает, а просто описывает каждого, и я, как читатель, развожу руками - ну никто не виноват).
Лирический герой (первое лицо в тексте) оценивать может, автор - НЕТ.

Но более всего оценивать могут читатели. Правда, единодушными в оценке они не будут.
Я как читатель говорю - плохая девушка, не дружила я бы с такой.

: Smile 06.04.2008, 10:31

(Eri_Reviliya @ 06.04.2008, 01:00) *
(UkrZilla @ 05.04.2008, 21:17) *

Конечно верю, таких б... полно.

А вот и нет! Эта девушка судя по описанию не такая уж и гламурная с...! И уж совсем её не за что оскорбить. Просто она отличается ото всех, но не хуже!

Нажаль так, вона мало чим відрізняється від багатьох. Я волів би, щоб таких було поменше, але...

: Eri_Reviliya 06.04.2008, 12:18

(Smile @ 06.04.2008, 11:31) *
(Eri_Reviliya @ 06.04.2008, 01:00) *

(UkrZilla @ 05.04.2008, 21:17) *

Конечно верю, таких б... полно.

А вот и нет! Эта девушка судя по описанию не такая уж и гламурная с...! И уж совсем её не за что оскорбить. Просто она отличается ото всех, но не хуже!

Нажаль так, вона мало чим відрізняється від багатьох. Я волів би, щоб таких було поменше, але...

Це вже ваш особистий смак)

Invision Power Board (http://nulled.cc)
© Invision Power Services (http://nulled.cc)